+7 (499) 322-30-47  Москва

+7 (812) 385-59-71  Санкт-Петербург

8 (800) 222-34-18  Остальные регионы

Звонок бесплатный!

Господарське право як галузь права

Хозяйственное право

Господарське право (як галузь права) — це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання.

У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права (що є дискусійним) сформувалися три основні позиції.

Перша з них негативна.

Друга позиція щодо господарського права — позитивна (хоча і дещо категорична), полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В. В. Лаптев, В. К. Мамутов, І. Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, проте пов’язане з іншими галузями права, наприклад:

• з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядковується, скажімо, загальним засадам зобов’язального права;

• з адміністративним, оскільки використовує, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів, та

правові форми керівництва економікою — управління у вузькому розумінні (видача дозволів, ліцензій, патентів), контроль.

Згідно з третьою точкою зору, яка найбільш відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Толстой Ю. К., Пушкін О. А., Алексеев С. С., Пронська Г. В.), господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання — господарської діяльності. Проте, слід мати на увазі, що господарське право, крім запозиченого з інших галузей, має досить об’ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, в тому числі корпоративних, відносин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут державного замовлення і т.

Становлення господарського права як окремої галузі права на теренах комерційного (торгового) права, частково — муніципального права було зумовлено зростанням ролі держави у сфері економіки в Німеччині кінця XIX — початку XX ст., а згодом — в Радянському Союзі. Саме зосередження в результаті націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р.,1 в державній власності великого масиву майна (включаючи й майнові комплекси підприємств), посилило прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з метою забезпечення реалізації насамперед суспільних та державних інтересів, та їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих. Спочатку господарське право розглядали як сукупність нормативних актів, що регулюють сферу господарювання, а в середині 30-х років сформувалося кілька точок зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство, інші — лише сферу соціалістичного виробництва. Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб’єктів господарювання, хоча і передбачає окремі особливості управління державним та комунальним секторами економіки та визначає специфічні риби суб’єктів господарювання, які функціонують на базі державного та комунального майна.

1 Ці події оцінюються по-різному: як соціалістична революція чи як державний переворот.

Господарське право як галузь вітчизняного права.

Питання про господарське право як га­лузь права у вітчизняній юриспруденції до останнього часу залишається дискусійним. Із цього приводу сформувалися три основні позиції. Прихильники першої з них (С.М. Братусь, P.O. Халфіна, Г.К. Матвеев, Я.М. Шевченко, A.C. Довгерт та ін.) вважають господарське пра­во не самостійною галуззю права, а своєрідним поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання.

Друга позиція полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю пра­ва, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В.В. Лаптев, B.K. Мамутов, І.Г. Побірченко та ін.).

Згідно із третьою точкою зору, що найбільше відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, O.A. Пушкін, С.С. Алексєєв, Ю.С. Шемшученко), господарське пра­во є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання – господарської ді­яльності ( .. .. Шелухін).

Як відомо, поділ системи права на галузі здійснюється за певними критеріями, якими виступають предмет і метод правового регулювання. При цьому предмет правового регулювання визначається як основний, визначальний і первинний критерій, а метод як додатковий, допоміжний і другорядний. Отже, передусім слід визначитися стосовно предмету правового регулювання господарського права.

Предмет правового регулюваннягосподарського права– господарські правовідносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України – далі ГК України).

З приводу даного визначення насамперед слід звернути увагу на те, що в його тексті використані декілька категорій господарського права, що мають важливе значення (при цьому, їх легальні визначення доповнюються доктринальними коментарями), а саме – господарські правовідносини, господарська діяльність, суб’єкти господарювання та учасники відносин у сфері господарювання.

Так, учасниками відносин у сфері господарювання, згідно ст. 2 ГК України, є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Головне значення даної статті полягає в тому, що в ній уперше в господарському законо­давстві чітко окреслене коло учасників відносин у сфері господарювання. Справа в тому, що всі згадані у цій статті «учасники» поодинці згадувалися у тих чи інших господарсько-право­вих актах і відігравали значну роль у різних правовідносинах. Однак лише кодифікація дала можливість узагальнити таку участь і зробити вичерпний перелік її представників, який допо­магає більш чіткому визначенню понять «господарські відносини» і «господарські правовід­носини». Таким чином і виникло узагальнююче поняття «учасник відносин у сфері господа­рювання».

Узагальнення, про яке йшлося вище, не позбавляє юридичної специфіки кожний різновид учасників відносин у сфері господарювання. Наприклад, тільки питанням правового стату­су суб’єкта господарювання (а це провідний учасник відносин у сфері господарювання) при­свячено майже 80 статей (розд. II «Суб’єкти господарювання»). Важливо врахувати й той факт, що поняття «суб’єкт господарювання» отримало закріплення у Конституції України (ч. 4 ст. 13). Чимало статей ГК присвячено й визначенню правового статусу інших учасників відносин у сфері господарювання.

Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 55 ГК України).

Ознаками суб’єктів господарювання, відповідно до вказаної статті є:

— наявність статусу учасника господарських відносин;

— безпосереднє здійснення господарської діяльності;

— наділення господарською компетенцією — сукупністю господарських прав та обов’язків;

— самостійна відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

У науковій літературі до визначених у ч. 1 ст. 55 ГК. додають:

Это интересно:  Как узнать собственника по кадастровому номеру земельного участка

— визначеність організаційно-правової форми, тобто сукупності майнових та організаційних відмінностей, засобів формування майнової бази, особливостей взаємодії власників, засновників, учасників;

— легітимація суб’єкта господарювання, тобто державне підтвердження законності існування та діяльності його саме як суб’єкта господарювання.

За логікою законодавця, суб’єкт господарювання як учасник відносин у сфері господарю­вання має особливий правовий статус тому, що він безпосередньо здійснює господарську діяльність. Усі інші учасники не мають такої ознаки, хоча їх дії так чи інакше конкретно пов’язані саме з такою діяльністю. Наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не визнаються суб’єктами господарювання (ч. 1 ст. 8 ГК). Однак вони мо­жуть впливати на здійснення господарської діяльності, якщо наділені відповідною господар­ською компетенцією.

Деяких пояснень потребує поняття «споживачі». Кодекс не дає визначення цього по­няття. В іншому акті господарського законодавства, а саме – у ст.1 Закону України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р., споживача товарів визначено як фізичну або юридичну особу, що придбаває товар. Проте ГК, назвавши споживачів учасниками від­носин у сфері господарювання, має на увазі саме юридичних осіб — організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, чи є вони господарюючими або негосподарюючими суб’єктами (ст. 175 ГК України). Відповідно до цього не є учасниками відносин у сфері господарювання споживачі — фізичні особи, права яких визначені окремим законодавством.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У цьому визначенні можна виділити кілька ознак господарської діяльності.

Насамперед саме слово «діяльність» означає систематичні дії членів суспільства, їхніх об’єднань, спрямовані на досягнення певного результату.

Змістом цих дій є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг вартіс­ного характеру.

Метою — задоволення суспільних потреб у відповідних благах, які повинні мати цінову визначеність, тобто функціонувати як товар.

Особливіс­тю господарської діяльності є також її суб’єкти — не будь-які особи, а лише ті з них, які, відповідно до вимог Господарського кодексу, визнаються суб’єктами гос­подарювання.

Діяльність таких осіб здійснюється не тільки в їх власних (приват­них) інтересах (зазвичай з метою отримання прибутку від реалізації вироблених благ), а й в інтересах суспільства (для задоволення певних суспільних потреб в продукції, роботах, послугах).

Задоволення суспільних потреб у певних благах вимагає від виробника відповідних знань, навичок, організації, засобів, що зумов­лює професійні засади здійснення господарської діяльності.

Отже, з урахуванням зазначених ознак можна дати таке доктринальне визна­чення господарської діяльності – це така суспільно-корисна діяльність суб’єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання по­слуг з метою їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєд­нанні приватних і публічних інтересів, здійснюється професійно та зазнає значного регулювання з метою соціального спрямування економіки.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Діяльність не господарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів.

Господарські правовідносини – суспільні відносини, врегульовані нормами господарського права, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них органі­заційних і майнових елементів, приватних і публічних інтересів як рушіїв дій їх суб’єктів) породжує чисельність методів правового регулювання, що є особливіс­тю господарського права як галузі права.

Методи правового регулювання господарських відносин — це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповід­но до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають вза­ємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, ха­рактер юридичної відповідальності у випадку порушення та способи юридичного захисту прав і законних інтересів сторін.

Розрізняють чотири основні методи правового регулювання господарських відносин, що забезпечують комплексне та більш-менш збалансоване врахування публічних та приватних інтересів у сфері господарювання. До них належать:

метод приписів,що передбачає право прийняття юридично значущих рі­шень органом господарського управління (власником майна) щодо підпоряд­кованого йому суб’єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах — монополістах);

метод автономних рішень дозволяє суб’єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення й перед­бачає обов’язок усіх інших суб’єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік);

метод координаціїзабезпечує прийняття юридично значущих рішень за зго­дою сторін, кожна з яких не вправі нав’язувати свої умови іншій стороні; рішенню приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору);

метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами пропози­цій (рекомендацій), адресованих суб’єктам господарювання щодо певної (бажа­ної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарюван­ня. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у тому числі акціонерних товариств (О.М. Вінник).

Деякі автори (насамперед член-кореспондент Академії правових наук Украї­ни ПЛ. Знаменський) вважають, що господарські відносини регулюються за допомогою одного комплексного методу, що інтегрує всі вищеназвані. Це — метод підпорядкування всіх учасників господарських відносин суспільно­му господарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання приватних і публічних інтересів і створює партнерські та добропорядні відносини у сфері господарювання (В.К. Мамутов). Подібна точка зору є спірною.

Водночас, необхідно враховувати, що метою регулювального впливу господарського права є утвердження та підтримання суспільного господарського порядку, необхідного для забезпечення ефективного функціонування господарського обігу та соціальної спрямованості суспільного виробництва. При цьому важливе значення має те, що суспільні відносини завжди існують у системному форматі. Отже, як ґрунтовно зауважує Д. В. Задихайло, предметом правового регулювання (зокрема предметом господарсько-правового регулювання), який значною мірою відтворює цю системність, мають бути адекватно охоплені всі ієрархічно структуровані елементи такої суспільної системи відповідно до їх ролі в її функціонуванні та виконанні свого призначення. Інакше буде важко забезпечити ту саму гармонійність соціальних інтересів, до якої так прагне правове регулювання. Саме питання про необхідність узгодження приватних та публічних інтересів — є магістральним сучасним питанням світового значення (а не наскрізним, що має значення тільки для сьогоднішнього стану українського права).

Висновки з 1 питання.

Отже, господарське право є комплексною галуззю права, що являє собою систему норм, які походять як від держави (імперативні та диспозитивні норми), так і від самих учасників відносин у сфері господарювання (мікронорми — локальні норми), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відносини, що виникають між суб’єктами господарського права під час організації та здійснення господарської діяльності, необхідний [вплив] для забезпечення ефективного функціонування господарського обороту й соціальної спрямованості суспільного виробництва, з метою утвердження та підтримання суспільного господарського порядку (В.С. Мілаш).

Это интересно:  Реестр членов ТЖС: как должно регулироваться число участников и каким образом происходит вступление для собственников жилья?

Таким чином,господарське право (як галузь права) — це система правових норм, що ре­гулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання (О.М. Вінник).

Лекція № 1 Господарське право в системі права України план

1.Господарське право як самостійна галузь права: історія та сучасність.

2.Предмет, методи, принципи та джерела господарського права.

3.Поняття та види суб’єктів господарського права.

4.Поняття, ознаки та види господарської діяльності.

5.Засоби державного регулювання господарської діяльності.

Література:

1. Господарський кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. — № 11. – Ст. 462 (із змін. та допов.).

2. Васильев А.С. Хозяйственное право Украины: учебник / А.С. Васильев, О.П. Подцерковный. – [4-е изд., с изм. и доп.].-Х.: ООО «Одиссей», 2011.- 488 с.

3. Вінник О.М. Господарське право: навчальний посібник [для студ. вищ. навч.закл.] / [О.М.Вінник].- [2-ге вид.,змін. та доп.].- К.:Правова єдність, 2009.-766 с.

4 Щербина В.С. Господарське право: підручник / В.С.Щербина. – [4-тє вид., перероб. і доп].- К.: Юрінком Інтер, 2009. – 640 с.

5.Предпринимательское право: учебное пособие / Под ред. А.В. Старцева, 2007. – Х.: Одиссей, 2007. – 248 с.

6. Гайворонський В.М. Господарське право України: підручник [для студ. юр. спец ВЗО] / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман та ін. – Х.: Право, 2005.-384 с.

7.Мамутов В.К. Хозяйственное право: учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 912 с.

Господарське право як самостійна галузь права: історія та сучасність

Своєрідність господарських відносин, що становлять предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське право як самостійну та особливу галузь права.

Господарське право як галузь права та законодавства виникла пізніше багатьох інших правових галузей, а тому їй довелося буквально виборювати своє місце в усталеній забагато століть правовій сфері 1 .

Становлення господарського права як окремої галузі права було зумовлено зростанням ролі держави у сфері економіки спочатку в Німеччині на при кінці XIX — початку XX ст., а згодом — в Радянському Союзі. В результаті націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р., було посилено прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з метою забезпечення реалізації насамперед суспільних та державних інтересів, та їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих.

Вітчизняна наука господарського права має декілька етапів становлення:

Перший етап – кінець XIX — 20-і роки XX сторіччя – поява господарсько-правових досліджень про господарське право як сукупності нормативних актів, що регулюють сферу господарювання (К.Д.Ушинський, В.А.Удинцев та ін.).

Другий етап – період раннього розвитку господарського права – 20-і — кінець 30-х років XX сторіччя – характеризується кількома точками зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство (Л.Я. Гинцбург, Е.Б. Пашуканіс), інші – лише сферу соціалістичного виробництва (П.И. Стучка). Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб’єктів господарювання, хоча і передбачає окремі особливості управління державним та комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб’єктів господарювання, які функціонують на базі державного та комунального майна. Період 30-х років характеризується пануванням теорії господарського права.

– Четвертий етап розвитку господарсько-правової науки – з кінця 80-х років XX століття до наших днів – характеризується забезпеченням економіко-правових реформ. Значний розвиток наука господарського права отримала у суверенній Україні. Серйозним поштовхом і стимулом розвитку стала розробка самостійного Господарського кодексу України. Після тривалих складнощів (трьох читань, подолання президентського «вето») Господарський кодекс України був прийнятий 16 січня 2003 р., а набув чинності з 01.01.2004 р.

Потреби законодавчого забезпечення економічної політики, розвиток товарно-грошових та інших господарських відносин, прагнення держави до забезпечення поєднання державного регулювання і ринкової саморегуляції економіки зумовили необхідність посилення уваги не тільки до розвитку господарсько-правових досліджень, но і до викладання для студентів напряму «Право» циклу господарсько-правових дисциплін, а для студентів неюридичних спеціальностей дисципліни «Господарське право».

Сучасна навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз та вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин та практики застосування актів господарського законодавства.

Господарське право (як галузь права) — це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання 2 .

Господарське право як галузь права

1. Господарське право як галузь права.

2. Господарське право як галузь правової науки.

3. Господарське право як навчальна дисципліна.

Господарське право як галузь права

Своєрідність господарських правовідносин, що складають предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське право як особливу галузь права.

Господарське право (як галузь права) — це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання.

У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права (що є дискусійним) сформувалися три основні позиції.

Перша з них негативна. її прихильники (С.М. Братусь, P.O. Халфіна, ГК. Матвеев, Я.М. Шевченко, А.С. Довгерт та ін.) вважають господарське право не самостійною галуззю права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак господарські правовідносини не можна розкласти на цивільно-правові й адміністративно-правові, хоча історичне коріння господарського права лежить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення господарського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права — позитивна (хоча й дещо категорична), вона полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В.В. Лаптев, В.К. Мамутов, І,Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, але пов’язане з іншими галузями права, наприклад:

ку України, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, інших державних органів, центральних органів виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядковується, наприклад, загальним засадам зобов’язального права;

з адміністративним, використовуючи, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів, та правові форми управління економікою: управління поточними справами (шляхом видачі дозволів, ліцензій, патентів тощо; контроль за дотриманням вимог господарського законодавства.

Это интересно:  Как не дать ответчику затянуть рассмотрение дела

Згідно з третьою точкою зору, що найбільше відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, OA Пушкін, С.С. Алексеев), господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання — господарської діяльності. Проте слід мати на увазі, що господарське право, крім запозиченого з інших галузей, має досить об’ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, у тому числі корпоративних відносин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут державного замовлення тощо).

Становлення господарського права як окремої галузі права та теренах комерційного (торгового) права, частково — муніципального прана було зумовлено збільшенням ролі держави у сфері економіки в Німеччині кінця XIX — початку XX століття, а згодом — у Радянському Союзі. Саме зосередження в результаті Націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р. в державній власності великого масиву манна (включаючи немайнові комплекси підприємств) посилило прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з метою забезпечення реалізації насамперед суспільних і державних інтересів, їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих. Спочатку господарське право розглядали як сукупність нормативних актів, що регулюють сферу господарювання, а в середині 30-х років XX століття сформувалося кілька точок зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство, інші

лише сферу соціалістичного виробництва. Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб’єктів господарювання, хоча й передбачає окремі особливості управління державним і комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб’єктів господарювання, які функціонують та базі державного та комунального майна.

Господарське право України — Несинова С.В. — 1.1. Господарське право як галузь права

Право / Господарське право України — Несинова С.В.

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

1.1. Господарське право як галузь права.

1.2. Принципи господарського права.

1.3. Господарська діяльність: поняття і види.

1.4. Особливості здійснення підприємницької діяльності.

1.5. Господарські відносини та їх правове регулювання. Ознаки та види господарських правовідносин.

1.6. Методи господарського права.

1.7. Система господарського права.

1.1. Господарське право як галузь права

Господарське право можна розглядати як:

а) галузь права, що базується на нормах господарського права для регулювання господарських відносин у процесі здійснення господарської діяльності;

б) сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою;

в) юридичну дисципліну, основним змістом викладення якої є основні засади господарської діяльності, процесів приватизації, підприємництва, кредитно-банківських відносин, майнових основ господарювання та податкової політики суб’єктів, особливостей правового регулювання в окремих галузях діяльності тощо.

Доктринальними підходами до визначення господарського права є три основних концепції: позиція таких науковців, як С.М. Братусь, Р.О. Хафліна, Г.К. Матвєєв, Л.М. Шевченко, А.С. Довгерт, що господарське право — це не самостійна галузь права, а поєднання цивільно-правових норм, що діють у сфері господарювання; думка вчених-юристів

В.В. Лаптева, В.К. Малецтова, Г.Г. Побірченко, В.К. Мамутова, Г.Л. Зна-менського, згідно з якою господарське право — самостійна галузь права, яка не мае нічого спільного з іншими галузями права; проте найбільш слушною е позиція О.А. Беляневича, О.М. Вінника, Н.Г. Саніахметової, В.С. Щербіни, згідно з якою господарське право — комплексна галузь права, в якій зібрано правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання — господарської діяльності. Господарське право е самостійною галуззю права, оскільки:

— визначае порядок ведення господарської діяльності та регулюе відносини, пов’язані з її здійсненням;

— характеризується своїми принципами, предметом, суб’єктами та методами регулювання;

— регулюе господарські відносини як по горизонталі, так і по вертикалі;

— мае значення як галузь права, галузь законодавства, наукова та навчальна дисципліна.

Отже, господарське право — це самостійна галузь права, що складається з правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутків чи без такої мети.

1.2. Принципи господарського права

Господарська діяльність здійснюється на певних економіко-правових засадах (принципах), закріплених у Господарському кодексі України (рис. 1).

Рис. 1. Загальні принципи господарювання

Різноманітний характер господарської діяльності дозволяє її класифікувати за різними критеріями. Залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності ч. 2 ст. 3 ГК виділяє два її види — господарську комерційну діяльність і господарську некомерційну діяльність.

1.3. Господарська діяльність: поняття і види

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України господарюючі суб’єкти можуть займатися такими видами господарської діяльності:

— підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України);

— некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГК України). Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність здійснюється казенними підприємствами (ч. 3 ст. 76, ст. 77, 78 ГК України) та некомерційними комунальними підприємствами (ч. 3 ст. 78 ГК України).

Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб’єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (наприклад, біржова діяльність).

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи (ч. 3 ст. 52 ГК України).

Розмежування підприємницької діяльності за видами має здебільшого теоретичний, неофіційний характер, тому допускається застосування різних ознак і, відповідно, критеріїв та видів підприємницької діяльності.

За ознакою предмета діяльності учасників відповідних правовідносин підприємницьку діяльність можна класифікувати на: виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція, та невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяють:

— діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезень);

— діяльність із зайняття торгівлею;

— інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку.

Класифікувати підприємницьку діяльність можна також за ознакою законності її здійснення на легальну та тіньову, а також за іншими ознаками.

Статья написана по материалам сайтов: lawbook.online, mylektsii.ru, studfiles.net, pidruchniki.com, westudents.com.ua.

»

Помогла статья? Оцените её
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
Загрузка...
Добавить комментарий

Adblock detector